Стаття, яку потрібно написати

Інтернет – це інтерактивне середовище. Сьогодні ми перевіримо, чи це також стосується Thailandblog. У цій публікації ви знайдете гарну картину luk thung артисти. Історію ще належить написати. ким? Так, читачу.

In Bangkok Post від 20 березня була стаття про лейбл CD R-Siam. На супровідній ілюстрації зображені деякі з 90 сольних виконавців і груп, які належать до лейблу. Тепер я можу підсумувати цю статтю, але цього разу я думаю, що буде набагато веселіше, якщо читачі Thailandblog напишуть історію. Тож коментуйте та розкажіть нам, хто ваш улюблений виконавець чи група і чому. Або розкажіть про концерт, на якому ви були з ним/нею/групою. Таким чином, усі реакції разом утворюють історію.

Мій улюблений Джінтара Пунларп, угорі ліворуч, у червоній спідниці та пустотливій посмішці. Я люблю її слухати. Колись Джінтара співав про цунамі. Зверніть увагу: вона співає цунамі, а не цунамі. Зворушлива пісня, хоча я не знаю, що саме вона співає.

Оскільки я вважаю, що це трохи тонкий початок нашої спільної історії, я попросив Ганса Гелейнса добре почати.

Ганс Гелейнзе пише:
Ні, але серед усіх тих гарячих петіт, яких я впізнаю з їхніх телевізійних облич, я відкриваю Джінтару Пунларб, тайську версію Zangeres Zonder Naam і переконливого перекладача сльозливої ​​казки про душевний біль mia noi. Джінтарі перевалило за сорок без надто багато візуальних тріщин і походить з Isan. Ви маєте любити це, але її музика, безумовно, звучить більше тайсько/азіатсько, ніж багато західних клонів зі стайні R.Siam.

Тайська поп-культура орієнтована на Захід, як в одязі, так і в музиці, і більше немає жодних сумнівів щодо впливу цієї культури на суспільні події з моменту народження рок-н-ролу. Неминучий момент, коли перетягування канату про тайську культуру можна остаточно розмістити в блозі Таїланду як ностальгічну розвагу старих пердунів.

Можливо, тенденція до основного Таїланду почалася багато років тому з «сексуальною пустотливою» Татою Янг, щось середнє між Мадонною та Брітні Спірс. Сьогодні на кожному концерті на місцевих сценах можна побачити виступи її спадкоємців, яких із захопленням слухають тато, мама та їхні діти-школярі. Те, що, ймовірно, залишиться дуже тайським, так це звукова суміш: жорстка, без середніх тонів, багато пронизливих високих і гучних низьких.

Мені подобається оригінал, але я вважаю те, що виходить із міксера культури, захоплюючим. І, мабуть, тому, що я теж старий пердун, мій тайський фаворит – Сек Лосо, чоловік, який, як і Кліфф Річард, з кожним днем ​​стає все молодішим. Чудовий музикант і - що створює зв'язок - займає медіа та шанувальників безсумнівно драматично закінченим життям, де домінують секс, наркотики та рок-н-рол.

Рік пише:
Ну, у мене насправді немає фаворитів. Любить слухати pai pongsatorn, buaphan, bao wee (третє відео), Tai Oratai, Jintara, а також Deep O Sea (четверте відео). Коли я возюся вдома під цю музику на фоні просто чудово! Такої музики у нас досить багато, і це особливо корисно під час вечірок; тоді дами можуть пограти в караоке. ха-ха.

Тіно Куіс пише:
Мене рідко приваблює тайська музика. Незабаром я вважаю це нудним і одноманітним, також тому, що я не розумію слів, часто Ісан. Я знаю лише два винятки: Карабао та Пхомпхуанг Дуанчан.

Carabao («той старий хіпі», Дік) є представником жанру «Pheua Chiwit», «пісні життя». Проста музика, впізнавані сюжети, соціально критичні, але не сентиментальні. Його пісня «Made in Thailand» стала відомою. («Таїланд — найкрасивіша країна в світі, тут все добре, але коли ми йдемо в магазин, то воліємо купувати японське»). Мене дуже зворушила його пісня «Mae Sai» про долю бардівки («пташечка в клітці»): відео 5.

Пхумпхуанг Дуангчан називають «королевою Лук Тхунга». Її досі знають усі, включно з молоддю, хоча вона померла у 1992 році у віці тридцяти років. Її кремацію в Суфанбурі відвідали XNUMX XNUMX людей і принцеса Сірідхорн.

«Luk Thung», Loe:k Thoeng, буквально «діти (рисових) полів», розповідає про сільське життя, але з сімдесятих років минулого століття все більше й більше про досвід багатьох, хто переїхав до великого міста на деякий час. краще життя потягнуло. Пісні розповідають про прощання з селом, великі сподівання, численні розчарування, експлуатацію, боротьбу за існування та особливо про ностальгію за рідним селом і далекою коханою («чи він все ще кохає мене, чи в нього є хтось інший??'). Пхумпхуанг пережила все це сама, і вона співає про власний досвід, що робить його таким гнітючим. Текст (з пісні «Я пробую долю»):

Бідний, як воша, ризикую своїм щастям
Дрімаючи в автобусі, чоловік намагається мене вдарити
Він обіцяє мені хорошу роботу, мацає мене всюди
Добре чи погано, але я слідую за своєю зіркою
Що прийде, то прийде. Я ризикую своїм щастям.

Ще одна пісня:
Я дуже сумую за рисовими полями
Вам також цікаво, коли ви повернетеся додому?
Я приїхав у місто, щоб стати зіркою
Важко, але я виживу

Я щодня молюся, щоб стати відомим
Потім повертаюся додому
І співати для їхнього захоплення.

Одного разу я був на такому концерті під відкритим небом, де співали пісні Phumphuang. Там, де глядачі спочатку сміялися, кричали, розмовляли і плескали, тепер вони замовкли і слухали уважно і зайнято. Це теж було їхнє життя. Дивіться відео 6.

[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=NidCHfmQCUY&feature=share&list=PLCEEE491261F8A9C1[/youtube]

[youtube]http://youtu.be/OhhnjcA2xEY[/youtube]

[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=j7anlj8izk8[/youtube]

[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=TARnc2MYLjs[/youtube]

[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=GC_KxGDprbE[/youtube]

[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=OBnZ7GpvweU[/youtube]