Сіам і високий соціальний статус жінки, 1850-1950

Книга Камали Тьяваніч «Будда в джунглях» містить збірку іноземних і сіамських історій, які яскраво описують життя та думки в Сіамі кінця 19 року.^e і початку 20-х років^e століття. Більшість історій розгортаються в буддистському контексті: сільські монахи зустрічаються з гігантськими зміями, монахи як цілителі та художники, місіонер, якого вдарив слон, а також бандити та веслярі, акушерки та, звичайно, привиди. Він викликає образ втраченого світу, розбіжності із Заходом і пізнішу модернізацію без ідеалізації минулого. Це свято пам'яті.

Значну частину інформації вона черпала з так званих кремаційних книг, в яких описується життя померлого, а також з біографій і подорожей іноземців. Мене здивувало, як багато писали в ті часи.

Розділ 43 називається «Відсталий чи освічений?» і в основному про роль жінок у Сіамі (і пов’язаній з ним Бірмі) того часу, як її сприймали іноземні мандрівники. Ось про це в основному ця стаття.

Що сказали іноземці про становище жінок у Сіамі та Бірмі у 1850-1950 роках

Західні мандрівники в Сіамі дев'ятнадцятого століття, які також відвідали Індію, Китай чи Японію, були особливо вражені високим соціальним статусом жінок у регіоні, який зараз називається Південно-Східною Азією.

Єпископ Біганде, французький римо-католицький священик, який провів XNUMX років у штатах Шан (Північна Бірма), свідчив про високе становище жінок і приписував це буддизму. «Жінки та чоловіки майже рівні, — писав він, — вони не замкнені в своїх будинках, а вільно бродять вулицями, керуючи крамницями та ринковими лавками. Вони товариші, а не раби людей. Вони старанні й роблять свій внесок у утримання сім’ї».

Джеймс Джордж Скотт (1851-1935) писав у мемуарах у 1926 році, що «бірманські жінки користувалися багатьма правами, за які їхні європейські сестри все ще боролися».

Жінки виконували таку ж (важку) роботу, що й чоловіки. Частково це можна пояснити чотиримісячними робочими змінами, які забирали чоловіків далеко від дому. У 1822 році Джон Кроуфорд бачив, як жінки, як і чоловіки, виконували всі види робіт, такі як несення важких вантажів, веслування, оранка, сівба та жнива. Але всі чоловіки пішли на полювання.

Геолог Г. Уоррінгтон Сміт, який жив у північному Сіамі між 1891 і 1896 роками, зазначив, що жінки були робітниками, і нічого не можна було зробити, не порадившись з дружиною чи дочкою.

Близько 1920 року датський мандрівник Еббе Корнеруп і його помічники здійснили подорож на човні по річці Пінг, на якій веслувала жінка. Він пише: «Після дощів річка була широкою, але іноді такою мілкою, що нам доводилося йти через воду. Веслярка була повною і приємною жінкою з коротким волоссям. На ній були штани та сіамка phanung а бетель і ферментоване листя чаю, які вона жувала, зробили її губи темно-червоними. Вона радісно захихотіла, коли вода бризнула їй на штани. Вона постійно розмовляла зі своїми керівниками.

У 1880 році британський інженер Холт Халлетт (Ерік Куйперс написав чудову історію про свою подорож) здійснив подорож з Мулмейна в Бірмі до Чіангмая, щоб дослідити дорогу для залізничної лінії. Він зазначив, що «шань (люди північного Таїланду, яких також називають лаосцями або юанями) дуже добре ставилися до жінок». Особливо це помітно у справі жінки проти чоловіка, де свідчення жінки розглядаються як незаперечний доказ. Дитячих шлюбів не існує, шлюб є ​​справою особистого вибору, а не торгівлі».

Однак Ліліан Кертіс приписувала високе становище жінок у Лаосі та Сіамі не буддизму, а набагато давнішому культурному корінню. Про це свідчать стародавні літописи і той факт, що жінки займають важливе місце в тих племенах, які ніколи не прийняли буддизм. Жінка вільна у виборі шлюбного партнера, а шлюб не є релігійною церемонією. Чоловік переїжджає до родини дружини, яка розпоряджається всім майном. Розлучення відбувається легко, але рідко і часто на користь жінки.

Двоє інших авторів також вихваляли незалежність жінок подібним чином: вони не покладалися на підтвердження або допомогу чоловіка. Діти ростуть з мамою, а не з батьком, який розпоряджається фінансами.

Зміни з початку ХХ ст

Король Чулалонгкорн, Рама V, також відомий як Великий модернізатор. Його син, король Ваджіравут, Рама VI (правив у 1910-1925), продовжив цю політику. Він був першим, але не останнім сіамським монархом, який отримав частину освіти за кордоном і, можливо, почерпнув деякі свої ідеї з цього досвіду. У 1913 році він прийняв новий закон, який вимагав від кожного тайця прийняти прізвище. Дружини і діти повинні брати прізвища чоловіка і батька. У той час, як раніше гендерні ознаки часто розглядалися в жіночій лінії, тайська громада поступово перейшла до патріархальної системи. Це, безсумнівно, частково пов’язано з тим, що дворянська еліта мала зовсім інший погляд на стосунки між чоловіком і жінкою, ніж решта людей. У знаті чоловік був вищим, а жінку замикали в палаці. Таким чином вдалося запобігти оскверненню королівського роду.

На мою думку, саме ці дві причини, зростаючий вплив палацу та знаті на весь Сіам (тепер також і на віддаленіші частини) і пов’язаний із цим вплив Заходу, вплинули на становище жінок від початку 20 століття.^e століття підірвано. Перехід від сільського буддизму до спонсорованого Бангкоком державного буддизму є ще одним фактором.

Свідчення Карла Циммермана

Соціолог Циммерман, який отримав гарвардську освіту, провів широке дослідження в сільській місцевості, центральній та периферійній частині Таїланду в 1930-31 роках. Він дав огляд економіки, стану здоров'я, рівня освіти та багато іншого про стан населення, яке все ще переважно займалося землеробством.

Дозвольте мені його процитувати:

«Сіамці мають високий духовний, нематеріальний рівень життя. У Сіамі ви не знайдете жодної торгівлі дітьми та не існує дитячих шлюбів. Загалом вони не були жадібними до економічного буму 1960 року. Далі він зазначив, що «сіамці дуже розвинуті в мистецтві, скульптурі, срібних виробах, роботі з чорною фарбою, ткацтві з шовку та бавовни, лакованих виробах та інших питаннях, пов’язаних з художнім самовираженням». Навіть у найпримітивніших громадах можна знайти чудово різьблені двері, шматок глиняного посуду, майстерно виткане полотно та різьблення на задній частині воза. '

Особисто я можу додати, що існувала жива та захоплююча літературна традиція, коли в більшості сіл регулярно розповідали історії, які часто виконувалися з музикою та танцями. «Mahachaat», «Khun Chang Khun Phaen» і «Sri Thanonchai» є трьома прикладами.

Френк Екселл, який тривалий час (1922-1936) провів у Сіамі як викладач і банкір, жалкував у своїх мемуарах Сіамський гобелен (1963), що Сіам втратив свою чарівність «забутої території» («затоки») і став країною «прогресу». У своїй книзі Сіам Сервіс (1967), коли Таїландом правили військові, які слухалися американців, він зітхнув: «Ми можемо лише сподіватися, що країна зможе знайти хороших лідерів».

Як шановні читачі оцінюють стан жінок у Таїланді сьогодні?

Джерела

• Камала Тіяваніч, Будда в джунглях, Silkworm Books, 2003
• Карл К. Циммерман, Сіамське сільське економічне дослідження, 1930-31, White Lotus Press, 1999