Замальовки з Сіаму – Таїланду голландським об’єктивом: Про жіночі чари

У Віллема Хендріка Сенна ван Базеля було все, щоб досягти успіху як дипломат на Далекому Сході. Він був кмітливим, амбітним і, що не маловажливо, належав до того, що на колоніальному жаргоні називали старими індійськими родинами. Переважно сім’ї, пов’язані з ВОС, які кілька поколінь жили на Сході.

Гюйберт, його прадід, був купцем VOC, генеральним керуючим королівських фінансів і доменів у Голландській Ост-Індії, членом Ради Індії та президентом Батавії. Його дядько, барон Жан Кретьєн Бо, був не тільки колишнім генерал-губернатором Голландської Ост-Індії, а й колишнім міністром військово-морського флоту та колоній.

Віллему Хендріку Сенну ван Базелю було 34 роки, коли королівським указом від 18 лютого 1875 року він був призначений оплачуваним консулом Королівства Нідерландів у Бангкоку. Менш ніж через два роки він був з честю звільнений і мовчки зник з консульської служби та з Сіаму. Що стало причиною такої дуже короткої кар'єри? Так само, як це сталося з його попередниками, німецькими братами Полом і Віктором Пікенпаками, його звинуватили в самозбагаченні та обмані під час надання доказів голландського громадянства особам, які не мали на це права. Кажуть, він приймав від останнього подарунки та просив позичити гроші. Віллем Хенрік, як і Пікенпаки, міг бути жертвою всіляких інтриг або сіамських інтриг, але звинувачення проти нього, очевидно, мали достатню вагу, щоб негайно вислати його.

Невдовзі після звільнення Віллем Хендрік повернувся до голландської Ост-Індії, де почав викладати на папері свої спогади про Сіам. Це Замальовки з Сіаму з'явився в серійному вигляді Індійський путівник - державний і літературний журнал яка вийшла з друку в Амстердамі з 1879 року під остаточним редагуванням Г. Ван Кестерена. Плоди пера Сенна ван Базеля виявилися настільки популярними, що ще в 1880 році вони були об’єднані в брошуру на 122 сторінки з такою ж назвою, яку надрукував і опублікував Дж. Х. де Бюссі в Амстердамі.

Роблячи це, він не лише пішов стопами одного зі своїх попередників, Єреміаса Ван Вліта (приблизно 1602-1663), який, коли очолював Торговий офіс VOC в Аюттхаї, виявився повноцінним літописцем Сіаму, але також приєднався до літературного напряму, який набрав обертів із середини XIX ст. Коли в той період стало зрозуміло, що Сіам все більше відкривається для решти світу, з преси вийшла серія публікацій, присвячених цій інтригуючій країні. Розповідь про резиденцію в Сіамі британець Фредерік Артур Ніл, колишній радник короля Монгкута з 1852 року, Опис du royaume Thai ou Siam. (1854) французьким апостольським вікарієм для Східного Сіаму Жаном Батистом Паллегуа та Королівство і люди Сіаму (1857) британського дипломата і поліглота сера Джона Боурінга, безсумнівно, були найважливішими.

Крісті Попеску / Shutterstock.com

Замальовки з Сіаму був чітко написаним описом його перебування в королівстві Південно-Східної Азії, і він не лише зосереджувався на доступному ознайомленні з країною та людьми, але також мав око на необхідну напругу з жвавим описом речей, таких як публічна страта чи полювання на слона . Завдяки прискіпливим спостереженням і деталям Замальовки з Сіаму це не лише капсула часу, в якій чудово зберігся Бангкок 140-річної давнини, але й дає чудове уявлення про психіку високопоставленого чиновника, сформованого колоніалізмом

Холостяка Віллема Хендріка не особливо бентежили досить вузькі вікторіанські умовності його часу. Він мав око на «слабку» стать і його не збентежили чари та спокуси сіамських красунь. До речі, він був не єдиним у родині, хто виявився невразливим до нальоту екзотичного шарму. Його власний дідусь, Віллем Адріан, утримувач складу VOC у Батавії, мав сина Гюйберта, який народився в 1811 році в родині з корінним жителем Амеренсі…

Всупереч більшій частині свідчень сучасників, які часто були американськими чи британськими служителями або французькими місіонерами, Вільям Фредерік навряд чи був схвильований тим, що багато хто з його сучасників вважали "розпусна аморальність не кажучи вже про те, що він відчував потребу моралізувати.

У наступному фрагменті він описує в ароматах і кольорах і навіть цитує Шиллера "не привабливий вигляд" жіноча краса на плавучому ринку на Чао Прая: ' І між цими рознощиками та рознощиками ковзають купці на маленьких каное, старі й молоді у своєму барвистому вбранні. Найбільшу увагу ми приділяємо молодим, і хоча вони належать до роду коричневих Венер, вони залишаються «Frauen», а також «flechten himmlische Rosen ins irdische Leben». Свіже ранкове повітря надягнуло багато піджаків, які, прилягаючи, ще більше підкреслюють красиві форми; інші, менш страшні, мають оголену верхню частину, і лише тканина з червоного, жовтого чи синього шовку, або білої чи кольорової бавовни покриває груди дівочих. Ніколи не тихо, грайливо жартуючи, додаючи «bon mot» до обранця або роздаючи докір надто зухвалому, хто менш прихильний, вони всюди пробуджують веселість перехожих. Деякі, з чорним, як смолисто, волоссям, що спадає до плечей, з ясними очима і блідо-жовтим кольором, не виглядають непривабливо, і змушують нас забути заповідь «Не пожадай жінки ближнього свого» і тих, хто там з оголеними грудьми показують витончений золотий ланцюжок, який звисає через ліве плече та проходить під правим, також не здається непроникним для уваги європейців, ні, провокує їх, так кокетливо граючи з шовковою тканиною, ніби під виглядом вони, що він був погано застібнутий, розстібаючи його, готові були змусити вас помилуватися якимись його принадами. Але вона не показує нічого такого, що дозволено бачити тільки посвяченому, і, посміхаючись тобі, вони кличуть продавця квітів, який уже неодноразово кликав її «докмат, докмат!» намагалася привернути увагу до своїх виробів, добре знаючи, що жінки і квіти, також на Сході, шукають одне одного».

Я вже уявляю, як у той час, після рясного обіду, джентльмени зі стенда, дещо розвалившись у зручних шкіряних кріслах свого клубу, з червоними вухами читали, як завжди пильний Віллем Фредерік під час прогулянки околицями Бангкока група бірманських жінок описує:Жінки відрізняються звичкою не носити саронг, закритий збоку, щоб ногу при кожному русі було видно далеко вище коліна».

Нарешті, я не хочу замовчувати ваші наступні міркування про наложниць європейських емігрантів у Бангкоку: Вони є супутниками деяких наших європейських знайомих, з якими вони займають, хоч і недосконало, місце, яке належало б європейським жінкам, якби клімат не робив їх абсолютно непридатними для них. Європеєць заплатив суму від 120 до 400 гульденів, і її батьки або опікуни продали її за це, запевнивши, що вони будуть гарантувати, що вона не втече, не за її вірність, а. Ці сіамські жінки не гірші й не кращі за тих, хто займає подібне становище в інших тропічних алеях. Серед них є приклади найбільшої самовідданості та самопожертви, але є також багато таких, які залишаються з європейцем тільки заради наживи і беруть від нього те, що можна взяти. Крім того, багато красунь вважають за честь бути матір'ю якомога частіше, навіть якщо час від часу батьківство доводиться шукати деінде, ніж у європейця. У своїх розмовах вони люблять каламбури еротичного характеру, до чого дуже добре піддається сіамська мова. І, до речі, вони є і залишаються жінками».

– Репост статті –